Шетландське мереживо
Шетландські острови (англ. Shetland Islands, гельськ. Sealtainn) — архіпелаг на північному сході Шотландії, де в’язальники вже понад 180 років розвивають традицію тонкого мереживного в’язання. В’язання, ймовірно, прийшло до цих берегів близько 1500 року, оскільки саме на той час воно було задокументоване на сусідніх Фарерських островах та Норвегії. Це ремесло було прибутковим, тому швидко завоювало популярність на Шетландських островах, допомагаючи поповнити місцеву економіку та доходи місцевих робітників.
Шетландське мереживо не справжнє мереживо, а називається так через тонкість нитки, з якої воно зроблене. При в’язанні шетландського тонкого мережива потрібне майстерне володіння двома різними взаємодоповнюючими навичками: спочатку пряжа повинна бути дуже тонко закручена і випрядена, а потім пров’язана в хитромудрі візерунки. Прядіння нитки проводиться на традиційній маленькій прядці з використанням вовни місцевих овець. Зазвичай прядильники збирають шерсть з шиї тварини – тут вона вважається найтоншою і не містить грубих волокон. Шерсть не стирається, адже натуральний ланолін діє як мастило, полегшуючи тонке прядіння. Потім тонка нитка подвоюється, стаючи міцнішою.
Тонкі мереживні шалі іноді називають шалями «обручки», тому що їх, навіть розміром до 2 метрів, можна пропустити через обручку.
(Підготовлено за матеріалами інтернету)
Завдяки британській королівській сім’ї шетландське мереживо стало відомим – пік популярності воно досягло за часів правління королеви Вікторії, яка часто замовляла шетландські мережива як у свою особисту колекцію, так і на подарунки. Протягом кількох місяців після коронації Вікторії засновник P&O Shipping та уродженець Шетланда Артур Андерсон представив королеві зразки шетландського мереживного в’язання. Після цього було замовлено 12 пар мереживних панчох, і протягом наступного десятиліття вироби мереживного в’язання із Шетландських островів можна було купити в багатьох лондонських магазинах.
