З історії бісеру та бісероплетіння
Згідно з дослідженнями вчених, виготовлення бісеру та використання технологій бісероплетіння сягають далекого минулого та мають, принаймні, 40 000-річну історію. Основним матеріалом для виготовлення намистин були кістки, глина, скло тощо. Переважно стародавні ремісники використовували технологію нанизування бісеру для створення прикрас. Пізніше застосування бісеру стало різноманітнішим і включало вишивку бісером, бісероплетіння, в'язання гачком з використанням бісеру як одного з елементів готової прикраси.
Раковини і насіння, на думку археологів, служили ранніми матеріалами для виготовлення бісеру. Наприклад, представники Месопотамії створювали бісер шляхом випалювання суміші порошкоподібних глин, кварцового піску та соди. Виробництво таких намистин, відомих ще як фаянсові, стало популярним у Стародавньому Єгипті. Ці намистини мали форму циліндрів чи пласких дисків.
Поступово виробництво бісеру почалося і в Європі: спочатку у майстернях Німеччини та Галлії, потім – у Візантії; проте особливого розквіту досягло у Венеції, куди переселилося багато грецьких і візантійських майстрів.
У XIII столітті ремісники Венеції та острови Мурано започаткували виробництво бісеру з муранського скла, секрети виготовлення якого ретельно охороняли. У майстернях Мурано згодом склалася своя класифікація сортів та видів бісеру та намистин: «Millefiori» – наслідування Олександрійських строкатих намист; «Arte del margaritaio» – масивні щільні намистини та бісер; «Lavori minuti a ferraza» – дрібний бісер; «Lavori grossi a spiedo» – великий бісер; «Arte del perlaio» – дуті намистини та бісер тощо. Венеція надовго стала головним центром та постачальником бісеру в Європі.
У XIV столітті виробництво бісеру з так званого «лісового» скла почалося у Богемії, Південна Чехія, де замість соди використовували пісок та деревну золу «поташ»; тому виникла і назва – «лісове» скло. Воно мало високу температуру плавлення і відмінну прозорість, його можна було піддавати огранюванню, що посилювало гру світла у прикрасі.
У Європі у другій половині XVIII століття з появою машин для витягування трубок зі скла та виготовлення нового виду бісеру – стекляруса – значно прискорився та здешевився сам процес виробництва, а конкуренція за ринок збуту сприяла появі різноманітних видів, форм та варіацій бісеру.
Майже всі континенти мають велику історію виробництва бісеру, а їхня культура відбиває певні стилі та технології бісероплетіння.
(Підготовлено за матеріалами інтернету)